Плач біля дверей групи, прохання «мамо, не йди» і ранкові істерики можуть лякати батьків, особливо якщо до садочка дитина охоче залишалася з бабусею, нянею чи іншими близькими. Але складне прощання ще не означає, що садок дитині не підходить. Про це пише InfoOnline.
У перші тижні відвідування дитсадка така реакція часто є частиною нормальної адаптації до нового середовища.
Скільки триває адаптація до садочка
Чіткої кількості днів, після якої дитина «повинна» перестати плакати, не існує.
У багатьох дітей найскладнішими є перші 2–4 тижні. Поступово дитина знайомиться з вихователями, запам’ятовує режим дня і переконується, що мама або тато завжди повертаються.
Проте повна адаптація може займати кілька тижнів або навіть 2–3 місяці. Це залежить від віку, темпераменту, попереднього досвіду розлуки з батьками та того, наскільки регулярно дитина відвідує садок.
Перерви через хвороби, вихідні або тривалі паузи інколи тимчасово повертають ранковий плач.
Плач під час прощання не завжди означає, що дитина плаче весь день
Для батьків найважчим моментом часто стає саме ранок.
Дитина може голосно плакати під час прощання, але вже через кілька хвилин після того, як мама або тато пішли, заспокоїтися, переключитися на іграшки чи піти до вихователя.
Тому варто запитувати не лише:
«Вона сьогодні плакала?»
А й:
- скільки тривав плач;
- чи вдалося дитині заспокоїтися;
- чи вона гралася;
- чи контактувала з вихователем;
- чи їла;
- чи цікавилася іншими дітьми.
Якщо після важкого прощання дитина поступово включається у життя групи, це хороший знак.
Які ознаки свідчать, що адаптація йде нормально
Навіть якщо дитина продовжує плакати вранці, можна помітити невеликі зміни.
Наприклад, вона:
- швидше заспокоюється після прощання;
- починає називати виховательку на ім’я;
- згадує вдома дітей із групи;
- розповідає про іграшки або заняття;
- погоджується їсти чи пити в садочку;
- дозволяє вихователю допомогти їй;
- іноді заходить у групу без сильного протесту.
Адаптація рідко відбувається рівною лінією. Після кількох спокійних ранків знову може бути день із сильними сльозами.
Як правильно прощатися в садочку
Одна з найпоширеніших помилок — дуже довге прощання.
Коли дорослий десять хвилин стоїть біля дверей, повертається після кожного плачу або кілька разів говорить «ну добре, ще одну хвилинку», дитині складніше зрозуміти, що відбувається.
Краще створити короткий і передбачуваний ритуал:
обійняти дитину, сказати, коли ви повернетеся, попрощатися і передати її вихователю.
Наприклад: «Я зараз іду на свої справи. Ти поснідаєш, пограєшся, а після обіду я прийду за тобою».
Дитині дошкільного віку легше орієнтуватися не за годинами, а за подіями дня.
Чого не варто говорити
Фрази на кшталт «нічого страшного», «не плач», «усі діти нормально ходять» або «ти вже великий» навряд чи допоможуть.
Для дитини ситуація справді може бути складною.
Краще назвати її почуття:
«Я бачу, що тобі сумно зі мною прощатися».
А потім нагадати, що буде далі:
«Я повернуся після обіду».
Це одночасно визнає емоцію і дає дитині відчуття передбачуваності.
Коли плач уже варто обговорити з вихователем або психологом
Самі сльози біля дверей не є головним критерієм.
Варто уважніше придивитися до ситуації, якщо протягом тривалого часу дитина:
- не може заспокоїтися більшу частину перебування у групі;
- взагалі не контактує з вихователем;
- постійно відмовляється від їжі та води;
- різко змінилася вдома;
- регулярно прокидається вночі через страх садочка;
- панічно реагує вже на саму згадку про групу;
- розповідає про те, що її лякають, ображають або залишають без допомоги.
У такій ситуації варто поговорити з вихователем, адміністрацією садочка та, за потреби, дитячим психологом.
Чи потрібно забирати дитину із садочка, якщо вона плаче
Не обов’язково.
Якщо дитина поступово заспокоюється після прощання, грається і приймає допомогу дорослих, ранковий плач сам по собі ще не означає, що потрібно припиняти відвідування.
На початку можна зробити день коротшим — наприклад, залишати дитину до обіду, а потім поступово збільшувати час перебування.
Найважливіше під час адаптації — стабільність. Дитині потрібно знову і знову прожити однаковий сценарій: я приходжу в садок, мама чи тато йдуть, тут є дорослий, який допомагає мені, а потім за мною обов’язково повертаються.
Саме повторюваність поступово робить нове місце знайомим і безпечнішим.
Читайте також Дитина не хоче йти до садочка після вихідних: ранковий алгоритм без істерики.
