Турецький ринок соняшникового шроту дедалі помітніше переорієнтовується на російську продукцію, тоді як частка України різко скоротилася. За даними ASAP Agri, які цитують галузеві медіа, у сезоні 2025/26 Росія вже контролює близько 90% імпорту соняшникового шроту до Туреччини, тоді як частка України впала приблизно до 4%. Це не разова цінова історія, а глибша зміна торговельних потоків у Чорноморському регіоні. Про це повідомляє InfoOnline.
Для України це тривожний сигнал: навіть на традиційно близькому ринку перемагає вже не тільки якість чи географія, а жорстка конкуренція ціни, логістики та політики.
Туреччина не просто “змінила постачальника”, а фактично перебудувала структуру закупівель на користь дешевшого російського шроту.
Що сталося на ринку соняшникового шроту
Ще десять років тому Туреччина купувала соняшниковий шрот у України та Росії майже порівну: у 2015/16 маркетинговому році обидві країни мали близько 45% турецького імпорту. Але згодом баланс змістився. До 2021/22 частка України знизилася приблизно до 30%, тоді як Росія виросла до близько 50%. У сезоні 2025/26 цей розрив став майже критичним для українських постачальників.
За повідомленнями профільних джерел, з вересня 2025 року до березня 2026 року Туреччина імпортувала з України лише близько 18 тис. тонн соняшникового шроту. Для ринку, де Україна колись була одним із ключових гравців, це вже не просто спад, а майже втрата позицій.
Коментар експерта
На аграрних ринках частка рідко зникає “в один момент”. Зазвичай це наслідок кількох чинників одразу: менший урожай, дорожча логістика, слабша цінова пропозиція та зміна пріоритетів покупця. Саме така комбінація зараз і зіграла проти України.
Чому Туреччина переходить на російський шрот
Головна причина — ціна. У лютому–березні 2026 року російський соняшниковий шрот торгувався приблизно по 215–220 дол./т FOB Чорне море, тоді як український — по 235–240 дол./т FOB POC. Спред у 15–20 доларів на тонні для турецьких комбікормових виробників став дуже відчутним аргументом.
Друга причина — більша сировинна база Росії. За даними USDA, у 2025/26 році виробництво соняшнику в Росії оцінюється приблизно у 18,3 млн тонн, тоді як в Україні — близько 11,4 млн тонн. Виробництво соняшникового шроту також суттєво відрізняється: Росія має близько 6,7 млн тонн, Україна — близько 4,54 млн тонн. Більший урожай означає і більший експортний ресурс.
Третя причина — перенаправлення російських потоків. Після того як ЄС розширив тарифи на російську агропродукцію, Москва була змушена активніше шукати альтернативні ринки збуту. Рада ЄС прямо заявляла, що нові мита мають знизити залежність Євросоюзу від імпорту з Росії та скоротити російські експортні доходи. Як наслідок, частина товару, який раніше міг іти в ЄС, почала агресивніше шукати покупця в Туреччині та інших третіх країнах.
Іншими словами, Туреччина отримала більше російського товару саме в той момент, коли Україні стало складніше конкурувати за ціною та обсягами.
Чому Україні стало важче втримати турецький ринок
Проблема не лише в Росії, а й у самій українській пропозиції. Менший урожай соняшнику автоматично звужує експортні можливості України. За даними USDA, у 2025/26 році виробництво соняшникового шроту в Україні очікується нижчим, ніж у попередні сезони, а експорт — близько 2,9 млн тонн. Це означає, що кожен великий ринок збуту доводиться буквально “відбивати” в конкурентів.
Додається й логістичний чинник. Ринок рослинних олій та продуктів переробки вже кілька сезонів живе під впливом війни, ризиків для інфраструктури та нестабільних торгових маршрутів. Fastmarkets на початку 2026 року прямо зазначав, що удари по українській інфраструктурі обмежують виробничі та експортні можливості України, тоді як імпортери, зокрема Туреччина, частіше зміщуються до російської пропозиції.
Основні причини втрати ринку
- дешевший російський шрот;
- більший урожай і більший обсяг переробки в РФ;
- перенаправлення російських потоків після торговельних обмежень ЄС;
- скорочення української сировинної бази;
- складніші для України логістика та експортна конкуренція.
Чому Туреччина так важлива для цього сегмента
Туреччина залишається одним із найбільших і найчутливіших покупців продуктів соняшникового комплексу в регіоні. USDA вказує, що країна й надалі залежить від імпорту соняшнику, соняшникової олії та соняшникового шроту для задоволення внутрішнього попиту. У 2025/26 маркетинговому році Туреччина, за оцінкою USDA, імпортує близько 750 тис. тонн соняшникового шроту, а в 2026/27 цей показник може зрости до 975 тис. тонн через потреби кормового сектору.
Тобто йдеться не про дрібний ринок, який можна легко компенсувати іншими країнами. Це великий напрямок, де закріплення Росії означає для України реальні втрати валютної виручки й ослаблення позицій у Чорноморському експортному поясі.
Ключові цифри по ситуації
| Показник | Що відомо |
|---|---|
| Частка Росії в імпорті соняшникового шроту Туреччиною у 2025/26 | близько 90% |
| Частка України в імпорті Туреччини у 2025/26 | близько 4% |
| Історична частка України та РФ у 2015/16 | приблизно по 45% кожна |
| Ціна російського шроту в лютому–березні 2026 | 215–220 дол./т FOB |
| Ціна українського шроту в лютому–березні 2026 | 235–240 дол./т FOB |
| Виробництво соняшнику РФ у 2025/26 | близько 18,3 млн т |
| Виробництво соняшнику України у 2025/26 | близько 11,4 млн т |
| Імпорт соняшникового шроту Туреччиною у 2025/26 | близько 750 тис. т |
Чи означає це повну втрату ринку для України
Поки що ні. Турецький ринок дуже прагматичний: якщо зміниться співвідношення ціни, логістики або доступності товару, потоки можуть знову частково перерозподілитися. До того ж Туреччина імпортує значні обсяги соняшникової сировини та продуктів переробки і загалом залишається нетто-імпортером у цьому сегменті.
Але ризик у тому, що тривале домінування Росії може перетворитися на нову “норму”. Якщо турецькі комбікормові підприємства звикнуть до стабільних російських обсягів і цін, повернути колишню частку Україні буде значно складніше навіть після відновлення власного врожаю. Це вже буде не просто цінова боротьба, а боротьба за відновлення довіри і контрактних зв’язків.
Коментар користувача
“Для читача ця новина звучить технічно, але насправді йдеться про експортні гроші, переробку і місце України на аграрній мапі. Коли ми втрачаємо такий ринок, це б’є не лише по статистиці, а й по бізнесу всередині країни”.
Що це означає для українського агросектору
Для України історія з Туреччиною — це нагадування, що вигравати лише за рахунок репутації “традиційного постачальника” вже недостатньо. Потрібні стабільні врожаї, сильна переробка, гнучка логістика і здатність швидко реагувати на торговельні зміни в ЄС, Чорноморському регіоні та на Близькому Сході.
Також це показує, наскільки тісно пов’язані між собою політика й аграрна торгівля. Європейські тарифи по Росії були спрямовані на зменшення її доходів, але водночас частина російського товару стала агресивніше шукати інші ринки. Туреччина виявилася одним із головних бенефіціарів цього перерозподілу.
У підсумку Україна програє не тому, що її товар став “поганим”, а тому, що конкурент сьогодні має більше сировини, нижчу ціну і нову зовнішню кон’юнктуру собі на користь.
Туреччина справді дедалі активніше обирає російський соняшниковий шрот замість українського, і це вже підтверджується і частками ринку, і цінами, і загальним балансом пропозиції в Чорноморському регіоні. Росія отримала перевагу через дешевший товар, більший урожай соняшнику та перенаправлення експорту після нових бар’єрів у ЄС, тоді як Україна вийшла на ринок із меншим ресурсом і слабшою конкурентною позицією.
Для українського бізнесу це не просто новина про ще один втрачений контракт. Це сигнал, що боротьба за експортні ринки стає ще жорсткішою, а відновлення позицій вимагатиме не лише врожаю, а й нової стратегії присутності на ключових зовнішніх напрямках.
Читайте також Валютний ринок станом на зараз: що відбувається з доларом, євро та курсом гривні, Субсидія у квітні 2026: кому потрібно подавати заяву, а кому її продовжать автоматично.