Українська блогерка та журналістка Раміна Есхакзай поїхала до Афганістану, на батьківщину свого батька, і повернулася звідти з репортажем, який миттєво розділив аудиторію. Відео про життя країни під владою Талібану викликало бурю емоцій: від захоплення її сміливістю до звинувачень у «відбілюванні» репресивного режиму. На тлі повномасштабної війни проти України така поїздка й риторика в кадрі сприймаються особливо гостро, повідомляє InfoOnline за даними Bukvy.
Раміна Есхакзай в Афганістані: як знімали скандальний репортаж
Для самої Раміни Афганістан — не просто екзотична локація. Вона наголошує, що це земля її батька, який виїхав у 80-х і так і не повернувся. Поїздка стала можливою за сприяння Головного управління розвідки України та його керівника Кирила Буданова, про що блогерка прямо сказала у своїх соцмережах.
У репортажі вона показує Кабул під контролем Талібану. Державні прапори замінені білими стягами угруповання, на вулицях чергують озброєні таліби. Візуально місто виглядає живим і населеним, але в кадрі майже немає жінок. Ця відсутність стає одним із головних маркерів того, як змінилася країна після встановлення ісламістського режиму.
Життя жінок при Талібані
Одна з перших тем, яку піднімає Есхакзай, — жорсткі правила для жінок. Вона пояснює, що в Афганістані під Талібаном жінкам заборонено виходити на вулицю без чоловіка, працювати у багатьох сферах чи здобувати освіту, а дрескод став максимально суворим.
Жінки повинні повністю закривати тіло й голову, а часто й обличчя. Ці вимоги поширюються і на іноземок, тому сама Раміна та її команда з’являються в кадрі у закритому одязі, з покритою головою та зап’ястями. Вона зізнається, що почувається незатишно, коли чоловіки на вулиці відверто розглядають її, навіть попри дотримання правил.
Водночас у репортажі є епізоди з салону краси та розмови з місцевими жінками. Одна з них розповідає, як намагається зберігати доглянутий вигляд, хоча живе в суспільстві з жорсткими обмеженнями. Вона ходить на роботу в закритому одязі, ретельно стежить за зовнішністю і визнає, що все залежить від характеру і вкусу, але свобода вибору обмежена.
Такі фрагменти демонструють, що навіть за умов тотального контролю жінки намагаються зберігати гідність і мінімальний простір для самовираження. Водночас реальність лишається такою, в якій базові права — на освіту, працю й вільне пересування — системно порушуються.
«Майже немає злочинності»: як у репортажі показали правила Талібану
Окрема частина відео присвячена темі безпеки і злочинності. Раміна переказує позицію місцевих: із приходом Талібану рівень вуличних злочинів нібито різко впав. Пояснює це системою покарань, яку важко назвати гуманною.
За крадіжку, за словами співрозмовників, передбачена ампутація руки. Після повторного правопорушення карають уже другою рукою. У деяких випадках допускається публічна страта. Журналістка додає, що не виглядає так, ніби «щодня комусь відрізають руки», тому страх покарання сам по собі, за її словами, стримує частину злочинів.
Саме ця частина репортажу викликала особливо багато критики. Для багатьох глядачів акцент на «зменшенні злочинності» в обмін на середньовічні методи покарання звучить як небезпечне нормалізування практик, які грубо порушують базові права людини.
Паралелі Афганістан — Україна
У сюжеті звучить і тема війни. Раміна спілкується з колишнім розвідником радянської армії з Донецька на ім’я Олег, який воював в Афганістані, а нині називає себе не «солдатом», а «окупантом».
Він проводить пряму паралель між радянським вторгненням в Афганістан і сучасною російською агресією проти України. За його словами, радянські війська так само приходили в чужу мирну й гостинну країну, не розуміючи, що стали окупантами. Він прогнозує, що російські військові переживуть те саме розчарування, яке він відчув через кілька років після повернення додому.
Цей голос із минулого різко контрастує з позицією його друга Саїда — колишнього командира моджахедів. Саїд заявляє, що не бачить великої різниці між українцями та росіянами і говорить про «слов’янський народ» загалом. Для українського глядача така репліка звучить як хворобливо знайома риторика «немає різниці», широко використана російською пропагандою.
Світло, побут і «схожість» Афганістану та України
Ще одна лінія репортажу — побутові паралелі між Афганістаном і Україною. Раміна показує нічний Кабул і зазначає, що місто сяє вогнями попри регулярні планові відключення електроенергії. Вона порівнює це з українськими графіками відключень, наголошуючи, що для афганців такий режим — норма вже багато років.
У фіналі відео блогерка говорить про схожість двох країн і закликає «не сваритися між собою, щоб не було війни». Ця фраза, вирвана з контексту, для частини української аудиторії виглядає занадто узагальнювальною. Україна стала жертвою агресії, а не стороною умовного «конфлікту двох народів», тому будь-які заклики «не сваритися» без прямого акценту на відповідальності Росії сприймаються як небезпечне розмивання причин війни.
Скандал і реакція соцмереж: чому Раміну звинуватили в «російських наративах»
Щойно репортаж з’явився в мережі, коментарі поділилися на табори. Частина аудиторії похвалила Раміну за сміливість, за складну логістику поїздки до країни під владою талібів і за емоційні історії людей, з якими вона говорила.
Інша частина побачила в матеріалі небезпечні акценти. Блогер Богдан Беспалов публічно заявив, що у випуску присутні російські наративи. Критики звертали увагу на кілька аспектів. Їх насторожила теза про «ефективну боротьбу зі злочинністю» без достатнього наголосу на нелюдській суті покарань. Їм здалося проблемним звучання фраз про «слов’янський народ» без чіткої контраргументації, а також м’які формулювання, які можуть створювати враження часткового «відбілювання» режиму Талібану.
Окремі користувачі запитували, як саме вдалося узгодити зйомки в Афганістані, чи не проходив сюжет неформальне погодження з талібами і чи не використає їхня пропаганда ці кадри у своїх цілях.
Водночас були й ті, хто вважає критику перебільшеною. На їхню думку, репортаж показує реальність з різних ракурсів, а наявність суперечливих цитат є частиною роботи журналіста, який дає героям говорити. Вони наголошують, що сам факт поїздки, у якій поєдналися особиста історія родини та воєнний контекст, уже створює підвищений градус емоцій.
Репортаж Раміни Есхакзай став резонансним не лише через екзотичність локації. Він торкається дуже чутливих тем: прав жінок, релігійного фундаменталізму, радянського минулого і сучасної війни проти України. Саме тому до формулювань, порівнянь і акцентів у таких матеріалах суспільство ставиться надзвичайно уважно.
З одного боку, поїздка української журналістки до Афганістану дає унікальний погляд на країну, в якій жінки живуть під тотальним контролем, а свободи урізані до мінімуму. З іншого боку, будь-який натяк на нормалізацію режиму, що забороняє освіту для дівчат і карає ампутаціями, неминуче викликає спротив. Раніше ми писали про те, що Степан Гіга у важкому стані.