12 грудня 2025 року в реанімації львівської лікарні зупинилося серце Степана Гіги, пише InfoOnline з посиланням на РБК – Україна. Народному артисту України було 66 років. Для багатьох українців ця новина стала шоком: пісні Гіги десятиліттями звучали на святах, у дорозі та в навушниках, а останні роки співак переживав другу хвилю шаленої популярності.
Його смерть – це не лише втрата улюбленого голосу, а й завершення цілого розділу української поп-музики, яку він допомагав формувати з кінця 80-х. Далі – все, що відомо про причину смерті Степана Гіги, найважливіші моменти його біографії, хіти, а також особисті історії, які стояли за його сценічним образом.
Причина смерті Степана Гіги
Перші тривожні новини про стан Степана Гіги з’явилися ще 19 листопада, коли його госпіталізували до львівської лікарні з важкими ускладненнями після вірусної інфекції. На тлі давнього цукрового діабету організм дав серйозний збій. Лікарі кілька тижнів боролися за життя артиста, проводили складні операції та постійно коригували лікування.
Після першого втручання виникли серйозні проблеми з кровообігом у нижній кінцівці. Медики намагалися зберегти ногу, однак через критичні порушення кровотоку довелося ухвалювати найжорсткіше рішення – ампутацію. Операція давала шанс виграти час і стабілізувати стан, але організм, виснажений хворобою та стресом, витримати цей марафон не зміг.
Останні дні життя Степан Гіга провів у реанімації, де лікарі продовжували боротьбу до кінця. 12 грудня його серце перестало битися. Для офіційних зведень це – смерть від ускладнень тяжкої хвороби на тлі діабету. Для близьких і шанувальників – відхід людини, яка співала так, ніби для кожного в залі була окрема пісня.
Біографія Степана Гіги
Степан Петрович Гіга народився 16 листопада 1959 року в селі Білки на Закарпатті. Музика в його житті з’явилася ще в дитинстві: шкільний ансамбль, співи на святах, перші кроки з баяном. Втім, шлях на сцену не був прямим – після школи він працював слюсарем, водієм вантажівки, служив в армії і лише з четвертої спроби вступив до Ужгородського музичного училища.
Навчання виявилося його стихією: Гіга закінчив училище екстерном, а згодом продовжив освіту у Київській консерваторії на вокальному факультеті. Уже на другому курсі він став солістом популярного синтез-гурту «Стожари», одним із символів естради того часу. Після Києва були пропозиції з філармоній, зокрема й обіцянки житла та стабільної роботи, але він повернувся на Закарпаття і став солістом обласної філармонії.
У кінці 80-х Степан Гіга створює джаз-рок гурт «Бескид», однак колектив проіснував недовго. Натомість артист переключився на аранжування, авторську творчість та відкрив власну студію GIGARecords. Саме тоді він із просто «голосу» перетворився на повноцінного автора, продюсера і архітектора власного музичного світу.
Хіти Степана Гіги: «Яворина», «Цей сон» і «Золото Карпат»
Переломним для кар’єри Гіги став 1995 рік, коли вийшов його дебютний альбом «Друзі мої». Уже через кілька років він перетворився на одного з найвпізнаваніших артистів української естради. У 1998 році співак отримав звання заслуженого артиста України, а в 2002-му – народного артиста.
Справжнім вибухом стала платівка «Вулиця Наталі». Її наклад сягнув мільйона примірників і приніс виконавцю перший в історії незалежної України «Золотий диск». Саме з цього періоду пісні Степана Гіги почали жити власним життям – далеко поза ефірами, на весіллях, сімейних святах, у далеких поїздках.
До найвідоміших хітів Гіги, які досі легко підспівують навіть ті, хто не пам’ятає, коли вперше їх почув, належать «Яворина», «Цей сон», «Золото Карпат», «Вулиця Наталі», а також інші композиції, як-от «Друзі мої», «За тебе все віддам», «Чорні троянди» і «Троянди для тебе».
«Яворина» стала особливою точкою в його творчості. Пісня народилася після смерті наставника Назарія Яремчука і стала особистою сповіддю про втрату, яка згодом перетворилася на універсальний реквієм – для близьких, друзів і, останніми роками, для загиблих українських воїнів.
Особисте життя Степана Гіги: родина, діти та музична династія
Попри велику популярність, про особисте життя Степана Гіги відомо небагато – він не перетворював приватне на шоу. Відомо, що в артиста було два шлюби. Першою дружиною стала шкільна подруга, від цього союзу народилася донька Квітослава.
Пізніше у житті співака з’явилася бандуристка Галина. Вона стала не лише його дружиною, а й партнеркою по роботі – директоркою студії GIGARecords. У цьому шлюбі народився син Степан. Згодом діти пішли слідом за батьком: обоє пов’язали життя з музикою, часто виходили з ним на сцену та їздили у спільні гастрольні тури.
Згодом у Степана Гіги з’явився онук Даніель, про якого він говорив із особливою теплотою. В інтерв’ю співак неодноразово повторював, що головний його здобуток – не нагороди та звання, а саме діти й онук, з якими він міг ділитися сценою і життям.
Останні роки, нова популярність і останній хіт
Парадоксально, але саме повномасштабна війна повернула ім’я Степана Гіги в топи музичних трендів. Старі хіти раптово стали вірусними у соцмережах, і на його концерти масово почала приходити молодь, яка не застала 90-ті, але відчула чесність та силу цих пісень. У залах поруч сиділи люди, що виросли під «Вулицю Наталі», і ті, хто вперше почув «Цей сон» у TikTok.
Сценічне життя не сповільнювалось: Гіга багато гастролював Україною разом із гуртом «Друзі мої», виступав із сином, донькою та онуком, записував нові дуети. На початку листопада 2025 року вийшов його спільний трек з Артемом Пивоваровим – «Mamma mia», який мав усі шанси стати ще одним хітом кількох поколінь.
У цей же час співак продовжував працювати зі студентами, передаючи досвід в Ужгородському інституті культури і мистецтв. Для багатьох молодих виконавців він залишався живим доказом того, що можна десятиліттями залишатися собою, співати тільки українською і все одно збирати повні зали.
Спадщина Степана Гіги
Степан Гіга ніколи не гнався за модою, але врешті став модним саме тому, що не зраджував собі. Він не переходив на російську, не ховав українську ідентичність і не підлаштовувався під чужі тренди. Замість цього послідовно будував власний голос української естради – з мелодійністю, щирістю та впізнаваним тембром, який важко сплутати з іншим.
Його історія – це доказ того, що кар’єру можна починати не з фотосесій, а з вантажівки, не з телешоу, а з четвертої спроби вступу до училища. І водночас – нагадування, наскільки крихке життя навіть у людей, яких ми звикли вважати «вічними» на сцені. Раніше ми писали про смерть Михайла Клименка.