У неділю Київ став тихішим, повідомляє InfoOnline з посиланням на ТСН. У Національній філармонії України попрощалися з Михайлом Клименком — фронтменом гурту ADAM, музикантом, чиї пісні про кохання, світло й уразливість встигли стати саундтреком для цілого покоління.
7 грудня він пішов з життя після тривалої боротьби з туберкульозним менінгітом та тритижневої коми, а 9 грудня сотні людей прийшли провести його в останню путь.
Цей день перетворився не лише на церемонію прощання, а й на колективне визнання: Михайло був значно більшим, ніж просто вокаліст популярного гурту.
Прощання з Михайлом Клименком
Прощання розпочалося о 10:00, але люди почали збиратися біля філармонії набагато раніше. На прохання дружини Олександри Норової усі приносили лише живі квіти — вони встеляли простір у залі червоними й білими відтінками.
Біля входу встановили мольберти з рядками з пісень ADAM — тими, які фанати впізнавали з першого погляду й першого слова. Серед цитат були, зокрема:
«Танцюй зі мною повільно, хай зачекає світ божевільний»
та
«Побудь зі мною, віддай мені себе, а я себе віддам».
Ці рядки ще вчора звучали як романтичне зізнання, а сьогодні перетворилися на епітафії. З балкону філармонії звисав великий банер з написом: «У цьому світі в ціні війна, а ми переконані, що любов…» — незакінчена фраза, яку кожен присутній закінчував по-своєму.
У залі стояла домовина з тілом Михайла Клименка, поруч — його великий портрет. Приглушене світло, тиша, що часто порушувалася лише схлипами, і нескінченний потік людей, які підходили, аби попрощатися.
Хто прийшов попрощатися
Прощання з фронтменом гурту ADAM об’єднало людей з різних середовищ — музикантів, телеведучих, колег по сцені, продюсерів і шанувальників, які ніколи не перетиналися з Михайлом особисто, але добре знали його голос.
Серед тих, кого бачили у залі й біля філармонії, були:
- Володимир Дантес
- Дмитро Монатік
- KOLA
- alyona alyona
- Геля Зозуля
- Roxolana
- Віталій Козловський
- Влад Дарвін
- Валерій Харчишин
- Володимир Шумко
- Вадим Лисиця
- музикант «Океану Ельзи» Денис Дудко
- ведучий Олександр Педан
- та інші відомі обличчя шоу-бізнесу.
Багато хто з них співпрацював з Михайлом або перетинався на проєктах, фестивалях, спільних концертах. Інші просто поважали його як автора, який чесно говорив мовою любові в часи, коли цю тему часто спрощують до кліше.
Саме присутність такого кола людей ще раз показала, наскільки глибоким був його вплив на українську музичну сцену.
Прощальна промова дружини
Найемоційнішим моментом церемонії стала промова вдови Михайла — Олександри Норової. Вона вийшла до мікрофона й фактично перетворила кілька хвилин на відверту сповідь про кохання тривалістю майже 18 років.
Вона дякувала чоловікові за те, що вони прожили «в неземному коханні», за пісні, які залишаться назавжди, за дітей і за те, що він був «найкращим у світі чоловіком, батьком і творчою людиною».
Олександра розповіла, як напередодні його смерті приїхала до лікарні, цілувала його, робила масажі, притискалася, сподіваючись, що він ось-ось розплющить очі. Після повернення додому, за її словами, до кімнати прилетіла маленька «божа корівка», і вона відчула, що це — знак, що Михайло вже пішов.
Ця історія, сказана тремтячим голосом, змусила багатьох у залі плакати відкрито. Прощання перестало бути лише офіційною церемонією і стало моментом колективної втрати.
Мама та батьки Михайла
Окремою раною стали слова матері Михайла. Вона згадала, що чекала на сина 10 років, що не могла «спустити його з рук» і що в родині його завжди любили й берегли. Її фраза «він казав мені: “мамця моя”» — проста, але дуже особиста деталь, яка показала, яким він був у сім’ї: не зіркою, не фронтменом, а дитиною, яку дуже чекали.
Батьки також говорили про те, як Михайло готував велике свято до їхніх сімейних дат, але не встиг його втілити.
Мама подякувала Олександрі за любов до їхнього сина та за онуків, наголосивши, що для них вона — як донька.
Ці слова ще раз показали, що історія Михайла — не тільки про сцену, а й про родину, де було багато любові й підтримки.
Зіркові спогади: ADAM як символ світла й любові
Колеги й друзі Михайла одна за одною брали слово, щоб згадати, яким він був за життя.
Реперка alyona alyona говорила про нього як про «дуже творчу, веселу і світлу людину», з якою вони довго розмовляли про важливість української мови в музиці. Вона підкреслила, що історія кохання Михайла й Олександри стала для багатьох «казкою в реальному житті», а концерти гурту ADAM — святом музики, тепла й добра.
Інші артисти — KOLA, Геля Зозуля, Анатолій Анатоліч, Володимир Шумко та інші — згадували його як людину без пафосу, з дуже чутливим ставленням до людей та неймовірною працездатністю.
Анатолій Анатоліч окремо закликав допомогти родині фінансово, аби забезпечити майбутнє двох дітей Михайла — сина й доньки.
Через ці історії вимальовувався образ не лише талановитого артиста, а й друга, який завжди підтримував, жартував, надихав і залишав по собі відчуття тепла.
Остання пісня, яку співали всі разом
Фіналом церемонії стала пісня, яку знали всі — «Повільно». Її включили наприкінці прощання, і зал заспівав разом.
Це прозвучало як колективне «дякую» і як обіцянка, що його музика продовжить жити.
Під оплески труну винесли до катафалка. Рідні, які йшли слідом, не приховували сліз. Це була та рідкісна мить, коли навіть гучні оплески звучали не як визнання успіху, а як спроба підтримати тих, хто залишився.
Після церемонії тіло Михайла Клименка відвезли до села Луб’янка на Київщині, де він провів дитячі роки. Там, після церковної служби, його поховають.
Хто такий Михайло Клименко і чому його смерть — втрата для всієї сцени
Михайло Клименко був не просто вокалістом. Як фронтмен ADAM, він створював музику, в якій поєднувалися інтимні тексти, м’яка електроніка, джазові відтінки й виразний український контекст.
Його пісні часто звучали як особисті листи — щирі, без пафосу, іноді болючі, але завжди чесні.
Разом з дружиною Олександрою Норовою він побудував не тільки сім’ю, а й творчий тандем: історія їхнього кохання була невіддільною від історії гурту.
В умовах повномасштабної війни, коли українська культура переживає нове переродження, такі артисти стають орієнтирами — їхні голоси допомагають витримати темряву.
Саме тому смерть Михайла у 38 років відчувається не лише як особиста трагедія родини, а й як втрата для всієї української сцени. Раніше ми писали про те, що Леонардо Ді Капріо став артистом року.